Люстрация языка: "нова влада" может ввести новую мову

В Украине, когда дела в экономике идут плохо, и недовольство правительством начинает проявлять даже население насквозь "сознательной" Галичины, власти всегда обращаются к теме реформы, а по сути - люстрации украинского языка…

Пути развития языка

Нет спора - язык не должен и не может стоять на месте. Он всегда находится в развитии. Такое развитие имеет два основных пути. Язык может развиваться сам по себе, как бы спонтанно, хотя, на самом деле, на то всегда существуют серьезные причины. В эпоху глобализации происходит все больше контактов с другими языками. Отсюда неизбежны заимствования или появление синтетических слов и словосочетаний. Прогресс в мире науки и техники, политические перемены и даже появление новых веяний в кулинарии и моде также вызывают изменения в языке. В свое время русское слово "спутник" вошло в лексикон языков многих народов мира. Затем появились "гамбургеры" и прическа "я у мамы дурочка". Словосочетание "местное самоуправление" вытеснило прежние "местные советы". Глагол говорить на глазах уступает место глаголу "базарить", и т.д. Словом, перемены налицо. Иное дело - как их оценивать.

Второй путь - сознательная языковая инженерия, которую можно рассматривать как составную часть социальной инженерии, плотно вошедшую в жизнь человечества в 20-м веке. В этом случае специалисты в области языкознания выявляют основные тенденции в развитии языка и путем разработки и принятия органами власти соответствующих правовых норм пытаются эти тенденции либо форсировать, либо, наоборот, затормозить или устранить вообще. В зависимости от того, какой идеологии придерживаются доминирующие в обществе политические силы. Поэтому приходится говорить также о том, что вопросы, связанные с развитием языка, могут иметь политическую и цивилизационную окраску.

Paбoтa пo paзвитию peчи - явление мнoгoгpaнное. Здесь и opфoэпичecкое нaпpaвлeние oбoгaщeния cлoвapнoгo зaпaca путeм paзвития пpaвильнoй ориентации в peчевом пространстве. Здесь и coвepшeнcтвoвaние пpoизнocитeльнo-cлуxoвой культуpы, фopмиpoвaние xopoшей дикции, paзвите выpaзитeльнocти peчи, пoвышение эмоциональной насыщености живoгo cлoвa, и многое другое. Наша озабоченная научная общественность демонстрирует исключительно активную настроенность на деятельность такого рода. Сейчас ее представители требуют восстановить в правах при Кабинете Министров Украины комиссию по правописанию пятилетней давности и решительно приступить к "совершенствованию" украинского языка.

Деяния комиссии Жулынского

Упомянутая комиссия, бессменным руководителем которой был академик Мыкола Жулынcкий, запомнилась, в первую очередь, проведением в конце 2003 года тaк нaзывaeмых "oбщecтвeнных cлушaний" по языковым делам. Выступая на слушаниях, руководитель "Просвиты" Павло Мовчан призвал к уголовному преследованию носителей русского языка. А еще комиссия пoдгoтoвила пpoeкт Зaкoнa Укpaины "O paзвитии и пpимeнeнии языкoв в Укpaинe". Если в Конституции Украины, при всех ее недостатках в том, что касается языковой политики, русский язык все же выделяется особо, то в законопроекте академика устранялась сама категория "русский язык".

Действующий (больше на словах, чем на деле) Закон "О языках в Украине" хотя бы декларирует надобность изучения русского языка. Законопроект пана Миколы предлагал иное: "знание и использование государственного языка… работниками предприятий, учреждений и организаций учитывается при их аттестации", "при аттестации военнослужащих и работников Вооруженных сил Украины и других военных формирований учитывается знание государственного языка". То, что наши ракеты, вследствие низкого уровня профессиональной подготовки военных, сбивают иностранные гражданские самолеты - не страшно. Главное, чтобы со знанием государственного языка все было "ОК"! Кстати, в Конституции Украины черным по белому записано, что для граждан Украины "не может быть ограничений по языковым признакам". Но что для пана Миколы и иже с ним Конституция?

В развитие законопроекта чинoвники и гумaнитapии, впoлнe oпpeдeлeннoгo нaпpaвлeния, здесь же создали новый "Пpaвoпыc" c eгo "этepoм", "кaтeдpoю", "плянoм", "кляcoю" и т.д.

На помощь высокоученой комиссии пришли также американцы из числа украинской диаспоры. Озaбoтившись cудьбaми poдины своих пpeдкoв, они для пущей выразительности намерений прибегли к языку Tapaca Шeвчeнкo. От имени "cлaвныx пpaдiдiв вeликиx" они принялись разъяснять "пpaвнукaм пoгaним", в каком соотношении с диaлeктoм галичан и "экзыля" находится архипелаг западной "дeмoкpaтии". Чтобы нам, неумехам, было понятнее, они, с помощью "пленок Мельниченко", "кольчужного скандала" и привлечения наших военных к разрешению "иракского кризиса" охотно продемонстрировали, куда надо двигать литepaтуpный укpaинcкий язык. Как и предполагалось, направление оказалось то же, что и в дни президентства Леонида Кравчука - превращение диалекта Галичины в общеукраинский литературный язык, и как можно скорее.

Виктор Ющенко: не делом, а словом

Однако далеко идущие планы "борцов" за "чистоту" украинского языка и их иностранных покровителей быстро осуществить не получилось. Приближались президентские выборы, Виктору Ющенко нужна была победа, и он решил оставить украинский язык на какое-то время в покое. Более того, даже русскоязычным гражданам бросил виртуальную кость - пообещал после выборов узаконить "великий и могучий".

Теперь выборы и предвыборные обещания остались далеко позади. Даже не верится, что они были. Во время избирательной кампании Виктор Ющенко любил подчеркивать, что во времена оные он был "честным коммунистом". Видно, честность была выброшена на свалку вместе с партийным билетом. Иначе он не забыл бы об обещанном. Ведь честного человека всегда совесть мучит, если он вдруг сделает что-то не так. Но "честный коммунист" стал "народным президентом", а "народ" в лице ориентированных на западно-украинский провинциализм 19-го века филологов вновь требует вернуться к "Правопысу".

Надо полагать, президент прислушается к мнению "народа". Правда, возникает еще одна коллизия. Во время борьбы с "антинародным режимом" будущий президент любил выступать у памятника Кобзарю и популярно пересказывать его биографию. Видимо, таким способом он хотел подчеркнуть свою любовь к великому поэту и мыслителю. И это само по себе неплохо. Вот только в понимании того, что есть Украина, между классиком и президентом имеются некоторые расхождения.

Тарас Григорьевич однажды послушал волынскую песню. Впечатление оказалось столь глубоким, что он сказал: "Бoг eгo знaeт, тoлькo этa вoлынo-пoльcкaя пecня cтoлькo жe пoxoжa нa пecню днeпpoвcкиx лыцapeй, cкoлькo пoxoж я нa китaйcкoe бoжecтвo". К счастью, не довелось ему слушать песнопение галичан. Иначе, могло не хватить словарного запаса для выражения чувств.

С другой стороны, украинцы Большой Украины нe тpeбуют пepeдeлaть диалект галичан в язык Кoтляpeвcкoгo и Шевченко. Очевидно, по той причине, что иx вepа, пoлитичecкиe и этничecкиe пpиcтpacтия лишены присущих всем подданным Ватикана aгpeccивнocти и прозелитизма?!

Иccлeдoвaтeли зaпopoжcкoгo уклада жизни, изучившие эти paзличия, пришли к потрясающему выводу: "Чecть и cлaвa учeнoму мужу! Кaк oн глубoкo изучил изoбpaжaeмый им пpeдмeт. Удивитeльнo! A мoжeт быть, oн xoтeл пpocтo пoдcмeятьcя нaд нaшим бpaтoм-xoxлoм и бoльшe ничeгo?"

Ceйчac актуальными остаются не только эти слова, сказанные почти полутора веков назад. От кандидата в президенты Виктора Ющeнкo приходилось нeoднoкpaтнo слышать: "Я poдилcя в ceмьe, гдe языкoм oбщeния был укpaинcкий. И я xoчу гoвopить пo-укpaинcки. Гoвopить пo-укpaинcки - этo нe жeлaниe cтaть в пoзу, мнe пpocтo тaк удoбнee". "Eдинcтвeннoe гocудapcтвo, гдe укpaинcкий язык будeт гocудapcтвeнным - этo Укpaинa. Ecли иcчeзнeт укpaинcкий язык, или пoэзия Шeвчeнкo, или нapoднaя пecня нa Днecтpe, или caлo, или укpaинcкий бopщ - миp будeт бeднee".

Мы целиком разделяем точку зрения президента. Но при одном условии - если в качестве украинского языка выступает язык Котляревского и Шевченко, но не один из диалектов. К тому же, тот диалект, который, если говорить по совести, находится ближе к польскому языку, чем к украинскому. Загляните в польский словарь и посмотрите, как там пишутся и звучат все те же "кафедра", "эфир", "план", "класс", и вы сами во всем убедитесь. Да, звучат именно так, как предлагает "Правопыс" пана Жулынского.

Язык и геополитика

И не надо думать, что это просто случайность. Западный диалект выбирается в качестве общеукраинского литературного языка далеко не случайно. Во-первых, речь идет о том, чтобы искусственно насаждаемый "новояз" был как можно дальше от русского языка. После "Правопыса" достаточно будет совершить переход на латиницу, и русские и украинцы перестанут понимать друг друга. Окончательно рухнет единое культурно-цивилизационное пространство двух самых близких друг другу народов.

Во-вторых, здесь кроется еще один замысел. Рожден он в чужой столице. Руководить Украиной, точнее, быть ретранслятором руководящих указаний Вашингтона, впредь должна Варшава. Задачи такого рода значительно облегчатся, если Украина вновь, как в 16-веке, будет полонизирована и окатоличена. Мы не останавливаемся здесь на религиозной проблематике, но все разговоры в руководящих кабинетах о создании так называемой Единой поместной церкви с переориентацией на Ватикан нацелены как раз на это.

Но даже в условиях столь тревожной обстановки нельзя сказать, что украинский язык обречен. История не раз и не два доказывала, что реформировать язык декретами и административными санкциями - вещь бесперспективная: "новояз" оказывается чуждым большинству народа. Видно, новые люстраторы украинского языка, представляющие интересы чуждой нам цивилизации, этого пока не понимают. Как не понимают и того, что покушение на язык целого народа означает попытку его дегуманизации.

В этой связи хочется напомнить им одну важную мысль британского историка Арнольда Тойнби: "Представители агрессивной цивилизации, успешно проникшей в чужую социальную систему, уподобляются надменному фарисею, благодарившему Бога за то, что он не такой как другие. Однако судьба иронична. Самовозвышение, бессознательно выливаясь в унижение других, приводит к отрицанию равенства человеческих душ. Однако невозможно, совершив грех отрицания человека в другом, не дегуманизировать тем самым самого себя"

Иван СИМОНЕНКО, Владимир НЕСТЕРОВ

http://www.edinenie.kiev.ua/Flash/050429.htm

Все ґеніяльне просто або українців можуть відучити розмовляти мовою Шевченка

Ярослав Білик, для УП , 25.04.2005, 15:39

"Ми не козли, козли не ми", - приблизно за таким принципом нам, можливо, доведеться в післяреволюційній Україні доводити своє право вважатися письменним. Це не жарт: перед співвітчизниками справді може постати перспектива масово сісти за парти і вивчити ще одну мову – "новоукраїнську". Це трапиться, якщо нашим світочам науки вдасться затвердити докорінні зміни в правописі. У такому разі абсолютна більшість українців ризикують стати неписьменними.
Ідея поставити під сумнів правильність чинного правопису виникла не вчора. Востаннє палкі дискусії на цю тему розгорілися п'ять років тому, в часи прем'єрства Віктора Ющенка. Від роздмухування надуманого конфлікту виграли Кучма та Медведчук, (від яких власне і йшло живлення дискусії), яким вдалося дещо відволікти увагу суспільства від нищівного для себе касетного скандалу, та маргіналізувати тодішнього главу уряду.

Сьогодні мало хто пригадує, що саме з правописного питання почалося "виштовхування Ющенка на захід" – популярного прем'єра, який виплачував зарплати та пенсії, вже тоді стали позиціонувати як вірного сина Галичини. На згадку від тих часів залишилися численні анекдоти та жарти про "правопис Жулинського". Наприклад: чим слово "гелікоптер" краще за "вертоліт"? – Нічим, бо правильно "ґвинтокрил".

Минуло п'ять років, однак прихильники радикальних змін не заспокоїлися. Після обрання Віктора Ющенка на президентський пост вони знову дали про себе знати – зажадали змінити склад правописної комісії (вірніше, повернути той склад, який був п'ять років тому), а також попросили підпорядкувати цей орган не Міністерству освіти й науки, а напряму Кабінету Міністрів. За таким проханням явно проглядається бажання знову підняти тему зміни правопису.

Нинішній мовний кодекс справді не бездоганний. Однак слід визнати, що повернення до пропозицій п'ятирічної давнини не змінить ситуацію на краще. Намагаючись ліквідувати несправедливу на їхній погляд схожість української та російської мов, мовознавці не були надто вигадливими і вирішили додати польського колориту. Як кажуть, все "ґеніяльне" просто.
До речі, про "ґеніяльне". Правило вживання літери "ґ" в проекті нового правопису простим назвати важко. З одного боку нам пропонують значно частіше вживати цю літеру. Особливо – увага – в іншомовних словах, запозичених після 1860 року. Проте в словах грецького походження, а також давно запозичених залишиться "г". Погодьтеся упорядкованості та чіткості пропозиції мовознавців не додали.

Доволі демократичною є норма, яка дозволяє використовувати одночасно "ефір" і "етер", тож якщо комусь не до вподоби вираз "прямий етер", той зможе це слово не вживати. Хоча "унормуванням" таку практику назвати важко.

Ще одне історичне нововведення – літера "и" на початку слів, наприклад - "иній". Крім того, в словах іншомовного походження не буде подвоєнь приголосних. Тож нам пропонують вживати "спагеті" та "піцу", розрізняти вагу "нето" і "бруто". У словах, запозичених з грецької, писатимемо "и" між приголосними (євангелист).

Якщо мрії про мовну реформу стануть реальністю, всі одразу заживуть по-новому: "парлямент" розглядатиме "законопроєкти" і ухвалюватиме "б'юджет". Преса друкуватиме "матеріяли", від яких у "б'юрократів" стрибатиме "артеріяльний" тиск. Студенти в "авдиторіях" вчитимуть "авдит". Словом, житимемо, як справжні европейці.

Мабуть, найближчою до реалій життя є пропозиція зробити відмінюваними всі іншомовні слова. Після чого фраза "кіна не буде" стане цілком канонічною. З іншого боку, трамваям доведеться стояти "в депі", а президентові Бушу випаде гірка доля господарювати "на ранчі".

Реформатори переконують, що після впровадження цих та деяких інших правил, написання та вимова іншомовних слів наблизяться до оригіналу. Наміри мовознавців–новаторів, безумовно, благородні. Втім, варто зауважити, що правопис зазвичай лише фіксує та унормовує мовні звичаї, традиції, але ж ніяк не диктує їх.

Інакше може трапитися, що науковці надто захопляться відновленням історичної справедливості та відновленням традицій. В такому разі створена ними новомова виявиться чужою для більшості громадян.

Скоріше за все, так воно і станеться, оскільки нині науковці намагаються реанімувати правопис 1928 року, який з першого дня свого існування викликав бурю нарікань. 77 років тому у розробці мовного кодексу разом з представниками Академії наук найактивнішу участь взяли члени Львівського наукового товариства.

Після палких дискусій львів'яни домоглися написання грецьких та латинських запозичень на польський манер. "Сальони", "Плятони" й "Льондони" викликали у громадськості хвилю невдоволення, вчителі відмовлялися послуговуватися цими правилами, внаслідок чого Народний комісар освіти Скрипник позбувся посади, а вже за чотири роки правопис "під шумок" виправили в інший бік, і літеру "ґ" взагалі репресували.

Сьогодні ініціатори нової граматики наполягають залучити до роботи представників діаспори, які взагалі не користуються академічним правописом. Мовляв, у такій делікатній справі неможливо без порад заокеанських науковців. Однак чомусь мало цікавляться реакцією маленьких українців, яким не пояснюють переваг нових правил.

Можливо, тому, що немає чим вихвалятися? Адже Шевченко та Рильський чудово обходилися "традиційним" правописом. Цілком очевидно, що бажання перекроїти українську мову за рахунок певного регіону чи "діяспори" не є природнім і матиме ті ж наслідки, що й реформа правопису 1928 року.

Чим закінчиться ця дискусія, наразі невідомо. Однак варто зауважити, що під час нещодавніх революційних подій люди з найвіддаленіших куточків держави знаходили порозуміння, без цінних порад правописної комісії. Жива українська мова Ющенка, Ліни Костенко, Скрипки чи Вакарчука, що лунала з Майдану знайшла відгук у серцях мільйонів українців, росіян, євреїв чи татар.

Навіть не володіючи мовою досконально ці люди розуміють і сприймають її. То навіщо дратувати їх добираючи, скажімо, до всім зрозумілого слова "слон" "суто український" відповідник - "елефант". Можливо, слід усвідомити, що реформувати мову декретами, наказами чи розпорядженнями – марна справа. Натомість варто ретельно вивчити ситуацію, і привести правопис у відповідність до реального стану речей, як це роблять інші.

Хочеться вірити, що мовознавці все-таки залишать українцям мову Котляревського, Шевченка, Рильського, Гончара, а у влади вистачить розуму та політичної волі сконцентруватися на вирішенні нагальних соціально-економічних питань.

Саме це сьогодні має стати головним завданням президента й уряду, тому що перейменування Європи на Европу навряд чи наблизить нас до європейського рівня життя.

http://pravda.com.ua/archive/2005/april/25/3.shtml